НЕДРИГАЙЛІВСЬКИЙ РАЙОН

Історичний нарис

ПРИРОДА

Недригайлівщина – один із мальовничих районів Сумщини. 
По території району течуть води річок: Сула, Терн, Біж, Хусь, Бішкинь, Хорол, Бобрик, Сакуниха, Рубанка, Дригайлиха, Вільшанка та інші. На один квадратний кілометр території району припадає 460 м річок, тоді як для Сумщини цей показник становить 200 м на 1 кв. км, а для Лівобережної України - лише 170 м.
Рослинність району представлена двома типами – лісовою і степовою. Всього ліси і чагарники займають 124,7 кв. км, що становить 12,2 % від всієї території району. 
Основними грунтами району є чорноземи: потужні малогумусні, темно-сірі опідзолені і реградовані. В заплавах річки Терн, між смт Терни і с. Деркачівка, а також між Тимченками та Берками, біля річки Вільшанки, і в долині Сули є торфовища.

НАЙДАВНІШЕ

Територія сучасного Недригайлівського району почала заселятися ще на зорі людської цивілізації. Перші поселенці на території нашого краю з’явились ще в найдавнішому періоді кам’яного віку - палеоліті. Знахідки решток доісторичних тварин у Кулішівці у 1839 р., доповнені грубими знаряддями праці, без сумніву, дають змогу говорити про існування якогось мисливського племені, яке близько 10-15 тис. років тому, за часів льодовикового періоду, проживало в цих краях.
У нашому краї виявлено поселення бронзового та раннього залізного віку, а також раннього середньовіччя.

ПАМ’ЯТНИК МАМОНТУ

Восени 1839 р. під час земляних робіт біля р.Хусь, що є правою притокою Сули, в канаві, яку місцеві селяни прокопали по схилу, випадково знайдені кістки мамонтів та інших тварин. Ця земля тоді належала графу Юрію Олександровичу Головкіну. 
Розкопки в Кулішівці виявили ребра, стегна, лопатки, ключиці, хребці, щелепи давно вимерлих тварин. Серед них кістки та зуби дикого коня, корінні зуби слона, залишки кістяка північного оленя. Кісток мамонтів вистачило на два скелети. 
У 1841 році у Кулішівці на місці знахідки було встановлено виготовлений у Харкові пам’ятник з барельєфом скелету мамонта. Чавунні плити доставляли з Харкова підводами, таким же чином, на шести підводах, рештки тварин були відправлені до Харкова, де довгий час зберігались у зоологічному кабінеті університету, а нині – в історичному музеї.

ДОБА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Давніми мешканцями території сучасного Недригайлівського району були представники східно-слов’янського союзу племен – сіверяни.
На території району знаходиться й одне з найграндіозніших городищ – В’яхань біля с.Городище Деркачівської сільради. Воно вперше згадується в Іпатіївському літописі під 1147 р. Городище Гульбище в с. Засуллі є, можливо, місцем літописного Попаша – єдиного давньоруського городища на верхній Сулі. Такий висновок зробили археологи на чолі з Ю.Ю.Моргуновим, які проводили тут розвідки в 1970-х роках.
Упродовж ХІІ -ХІІІ ст. наш край входив до складу Чернігівського князівства і на півдні безпосередньо межував з Переяславським. 
Згодом ці землі входять до складу Литовського князівства, а з 1569 року західна Недригайлівщина – Коровинці, Костянтинів, Недригайлів, - відходять до Речі Посполитої, де перебували до 1647 року. А схід та південний схід – Терни, Городище, Вільшана, Козельне опиняються у складі Московського царства.
Поселення нашого краю часів Київської Русі були знищені монголо-татарською ордою. Майже триста років ці землі пустували і були частиною так званого Дикого поля.

ДРУГЕ ВІДРОДЖЕННЯ

Територія сучасного району часто зазнавала нападів кримських татар, що, в свою чергу, спричиняло її тривалочасову безлюдність. Але географічне розташування, природні умови та й, мабуть, сама історія не могли надовго залишити цей край пустуючим. 
Польські джерела говорять про те, що городище Дригайлів, на території якого було заселено Недригайлів, пустувало до 1634 року.
У 1625 р. право володіння на наші землі належало чернігівському мечнику, а потім і послу до сейму Янові Лютомирському, який колонізаці¬йних заходів (заселення) тут не здійснював.
Лише у 1634 році до цього приступив роменський підстароста Криштоф Сіножацький. Він зорганізував колонізаційний похід на Недригайлівське й Деханське (на р. Терн, на території сучасної Деркачівської сільради) городища. Досить швидко на його заклик прибуло близько тисячі осіб, що почали підготовчі роботи зі зведення на городищах укріплень.
Не встигнувши зробити якихось конкретних заходів щодо осадження згаданих городищ, роменський урядник оголосив про заселення Курицького городища, розташованого, правдоподібно, при впадінні річки Куриці до Терну.
Влітку 1634 р. на Недригайлівському, Деханському й Курицькому городищах люди почали селитися і поставили шалаші, але, почувши про з’їзд царських межових суддів й королівських комісарів, що відбувся восени цього ж року, та очікуючи на прибуття багатьох московських ратних людей, залишили їх.
Отож, спроба роменського підстарости та його людей влітку 1634 року заснувати Недригайлів не вдалася.
Польський урядник К.Сіножацький вдруге взявся за осадження (заснування) Недригайлівського городища у березні 1639 року і ця спроба виявилася вдалою.
Отже, Недригайлів було засновано у березні 1639 року польським урядником Криштофом Сіножацьким, який став натхненником і організатором освоєння недригайлівського краю.
23 червня 1647 р. було підписано Акт розмежування земель між Московською державою і Річчю Посполитою і східна частина сучасного району разом з Недригайловом відходять до росіян.
У 1602 р. з’явилися згадки про Костянтинів, у 1609 р. – про Вільшану. В цей же час виникли Червона Слобода, заселяються Коровинці, Курмани.
Село Сакуниха спочатку з’явилась під назвою Сакунова Слобода (за переказами - від прізвища козака Сакуна, який заснував тут перше поселення). Разом з Недригайловом, наприкінці 30-х рр. ХVII ст., виникають села Комишанка і Цибуленки. З 1644 р. відомі Хоружівка, яку спочатку називали Хорунжівка, та Беседівка, котру заснував ставленик І.Вишневецького роменський староста Ян Беседівський. У 1649 році костянтинівські селяни засновують Кулішівку. У середині XVII ст.. виникають Козельне та Гринівка. У першій половині XVII ст. з’являються Великі Будки, в 1678 р. – Деркачівка.
У 1643 році в Тернівську слобідку були поселені путивльським поміщиком Сулешкіним перші 5 сімей, хоча датою заснування Тернів вважається 1652 рік, коли заселення починає набирати масового характеру.
20-ми рр. ХVІІІ ст. датується перша писемна згадка про Томашівку, в І пол. XVIII ст. виникла Рубанка, у ІІ пол. ХVІІІ ст. з’являються Маршали. У кінці XVIII ст. виникає Засулля, у ІІ пол. ХІХ ст. - Іваниця, Зеленківка, яку, до речі, до початку ХХ ст. називали Нижньою Верхосулкою.

КОЗАЧЧИНА

У буремні 1630-ті роки окремий загін повстанців гетьмана Тараса Федоровича рухався вздовж Сули через Засулля, Рубанку, Овече, Сакуниху, Червону Слободу. Трохи пізніше дехто з мешканців Коцурового, Перетічок, Овечого, Лахнівщини, Козацького та Малого Хутора брав участь у повстанні під проводом Якова Острянина.
На початку Хмельниччини, у 1648 році, біля Костянтинова загони Максима Кривоноса билися з польськими військами Яреми Вишневецького.
На випадок облоги Недригайлівська козацька сотня мала свої фортифікаційні укріплення, склади з продовольством і боєприпасами.
На прапорі Недригайлівської козацької сотні XVII ст. на синьому тлі зображено жовтий хрест, десять жовтих або золотих шестикутних зірок та два білих півмісяці. Деркачівська сотня мала на прапорі архангела, який вбиває змія.
На 1672 рік в Недригайлові мешкали 104 козаки.
В той час як східна Недригайлівщина - Недригайлівська, Вільшанська і Деркачівська сотні – входили до складу Сумського слобідського полку Московського царства, західна ж Недригайлівщина разом з Костянтинівською сотнею належала до Гетьманської України, а відтак – до Польської республіки.
До Костянтинівської сотні належали Малі Будки, Коровинці, Хоружівка, Червона Слобода. 
Поступово Недригайлів втрачав свої військові функції. Укріплення руйнувались, зброя іржавіла, козаки займались мирною працею і, напевне, востаннє за свою дореволюційну (1917 р.) історію недригайлівцям довелось воювати у роки російсько-шведської кампанії.
Обставини склалися так, що 18 листопада 1708 року шведи вступили в місто Ромни, яке за три десятки кілометрів від Недригайлова. Вже в першій половині листопада 1708 року в нашому краї стояла справжня зима з морозами та снігом. Недригайлівці чекали нападу військ «Карлуса шведского» з дня на день.
30 листопада 1708 року «перед вечірнею» до Недригайлова під’їхав кінний загін шведських волохів у кількості 50 чоловік і намагався увійти в сотенне містечко, зухвало запропонувавши жителям здати місто без бою на ласку переможців. Через півгодини до міста прибув загін шведської кавалерії полковника Дукера. Цей загін налічував уже 1500 шабель і був серйозною силою. У Недригайлові військового гарнізону не було, тому цивільне населення готувалось до бою.
Стрілянина з-за фортечних стін скоро змусила солдатів ворога припинити штурм. Вони почали рубати ворота. Та міська брама не піддавалася, а вогонь захисників не вщухав. Вороги дали по воротах гарматний залп. Підібравши 10 убитих та кількох поранених, шведи відступили. Повертаючись, на знак помсти, вони «стали на подворках и церкви, и дворы все сожгли». Передмістя перетворилося на попелище. Але, незважаючи на це, перемога була за Недригайловом.
Через два тижні після невдачі 30 листопада захопити з ходу Недригайлів, шведські солдати знову підступили до сотенного містечка. Однак і цього разу населення міста, підтримане донськими козаками, відбило ворожий наступ.
За Сулою біля с. Засулля на горі знаходяться рештки укріплень гетьмана Мазепи, від чого це місце називають Мазепиною горою. Скоріше всього, самого гетьмана там ніколи не було, а лише базувалися вірні йому козаки.
ХVIII – XIX століття Недригайлів, як сотенне містечко, перебував у складі Сумського козацького полку. З початком петровських адміністративних реформ у 1708 р. Недригайлів опинився в межах новоствореної Азовської губернії, а з 29 травня 1719 р. – Севської провінції Київської губернії. 2 серпня 1728 р. місто значилося за Севською провінцією Білгородської губернії. В 1765 р. імператриця Катерина ІІ веліла всі Слобідські полки реорганізувати в гусарські й утворити Слобідсько-Українську губернію з центром у м.Харків. У 1780 р. цю губернію перетворили в Харківське намісництво на чолі з генерал-губернатором і поділили на повіти. З 25 квітня 1780 р. Недригайлів вважався повітовим містом Харківського намісництва, а з 1796 р. став заштатним містечком, тобто був залишений поза штатом Лебединського повіту, як населений пункт з правом на самоврядування. З 1797 року Недригайлів став центром Недригайлівської волості Лебединського повіту Слобідсько-Української губернії, яка в 1835 р. була перейменована на Харківську . З 1770 по 1784 рік, між засланнями і каторгами, в наших краях неодноразово з’являвся відомий гайдамака С.І.Гаркуша зі своїми товаришами, який упродовж 15 років сіяв паніку серед багатіїв Лівобережжя та Слобожанщини. Жителі Недригайлова, Вільшани, Хоружівки, Мелешківки, Томашівки, Деркачівки та деяких інших сіл кріпаками ніколи не були, бо вели свій родовід з козацтва та державних селян. А ось селяни окружних сіл жили на землях панів Головкіних, Хвощинських, Щербатових, Шатових, Толстих, Левіних, Калугіних, Капністів, Чапліциних, Кондратьєвих, Збаровських, барона Менгдена та інших поміщиків. У 1819 році в Тернах, в маєтку князя Щербатова збудовано винокурний завод, а в 1821 році - почали виробляти селітру, яку збували на Шосткинські порохові заводи. У 1835 році Терни Лебединського повіту Харківської губернії стали волосним центром. А в 1839 році в тернавському маєтку Дмитрієвих-Мамонових став до ладу цукровий завод, який у 1856 році було реорганізовано на новій технологічній основі. На середину ХІХ ст. в Недригайлові було 65 млинів, працювали миловарний завод і дві миловарні. В Недригайлові з першої половини XVII ст. на рік проходило чотири зна¬чні ярмарки: на свято Преполовення, Успенський – 8 ве¬рес¬ня, Дмитрівський – 26 жовтня, Миколаївський – 6 грудня. Оборотний капітал їх складав 5000 кар¬бованців сріблом. Головним предметом торгівлі були тютюн, хліб, одяг, шкіри. З ініціативи козаків та селян при місцевій церкві ще в 30-х роках XVIII ст. створена школа початкової грамоти, яку відвідувала незначна кількість учнів. На початку ХІХ ст. в Недригайлові відкрилось парафіяльне училище, яке фактично було школою з релігійним нахилом. У 1811 році в ньому навчалося 22 учні . У першій половині ХІХ ст. в Недригайлові розпочало працювати ще одне приходське училище, в якому щорічно навчалося 30-38 учнів. Дехто з багатших сімей мав можливість здобувати освіту за межами містечка. Так, у 1830 році в Харківському «Институте благородных девиц» та в губернській гімназії виховувалися і недригайлівські учениці. За їх навчання місцева казна сплачувала 400 карбованців щорічно . У Недригайлові розпочато будівництво лікарні. В 1843 році місто одержало «на лечебницу» ще 2000 крб. понад встановленої суми . У 1870 році по запрошенню князя Щербатова в Тернах з’явився перший приватний лікар. У 1897 р. хоч і з великими труднощами, все ж в селі було відкрито земський медично-лікарський пункт на всю Тернівську волость. Він діяв до 1913 р., коли відкрили побудовану земством лікарню на 20 ліжок з інфекційним відділенням. У 1897 р. у Недригайлові заснована бібліотека. В 1864 році в Тернах відкривається перший навчальний заклад - початкове народне училище. З початком ХХ ст. відбулися помітні зрушення в культурно-освітньому русі. В першу чергу це пов’язано з діяльністю земств. У Недригайлові тоді діяли одне міське приходське (з 1893 р.) та жіноче початкове училище (з 1888 р.). Напередодні першої світової війни на кошти земства були збудовані початкові школи в Червоній Слободі, Козельному, Хоружівці, Курманах, Гринівці, Маршалах, Зеленківці, Мелешківці, Деркачівці, Іваниці – діти сільської громади дістали змогу отримувати початкову освіту. У 1878 році в Недригайлові відкрито поштове відділення. Телефонна лінія в Недригайлів проведена з Лебедина в 1902 році. У 1906 р. купчиха М.І.Калугіна заклала перший камінь у нову Митрофанівську церкву в Недригайлові. Для її спорудження прихожани добровільно давали кошти, а 75-пудові церковні дзвони пізніше встановлювались громадою вручну.

ВСТАНОВЛЕННЯ
РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

У першій половині січня 1918 року в населених пунктах нашого краю вперше було проголошено Радянську владу, яку уособлювала виборна волосна ра¬да.
Згідно з Брестським договором підрозділи німецьких збройних сил окупували спочатку Конотоп та Ромни, а потім вийшли на рубіж Коровинці-Недригайлів.
Наприкінці березня німці зайняли Недригайлів. Після німецько-австрійської окупації в листопаді 1918 р. Недригайлів опинився під контролем військ С.Петлюри. У січні 1919 р. з допомогою частин Червоної Армії була відновлена Радянська влада.
З наближенням військ генерала Денікіна влітку 1919 року в Недригайлові була проведена мобілізація до лав Червоної Армії. У серпні 1919 р. білогвардійці ввійшли в Недригайлів.
В останні листопадові дні 1919 р. під натиском Червоної Армії денікінці залишили Недригайлівщину.
В Недригайлові дислокувався підрозділ 12-ї армії в складі 400 червоноармійців. На початку січня 1921 р. на Недригайлів здійснив наліт загін отамана Нестора Махна. 15 січня під Недригайловом відбувся бій між махновцями та летючим корпусом начдива 9-ї кавалерійської дивізії Нестеровича, якого послав М.В.Фрунзе. В результаті запеклої сутички махновці втратили 300, а червоноармійці 50 чоловік. Але і це не одвадило хвацького отамана і він ще раз навідався в ці краї у червні 1921 року.
Близько полудня 28 червня 1921 р. Махно був помічений у селі Кімличка. Бій відбувся в с.Сакуниха. 28 червня під Недригайловом махновці відбили атаку піхотного підрозділу й на тачанках вирвалися з оточення. Невідступно переслідували їх в районі сіл Хоружівки, Беседівки, Гринівки та Біжівки червоні козаки комбрига Григор’єва. Біля Хоружівки кілька сот махновців зайняли кругову оборону. «Летючий корпус» червоних 30 червня атакував їхні рубежі, змусивши відступити до Беседівки. Махновців загинуло більше 200 і вони скоро покинули межу району.

1920-30-ТІ РОКИ

Перші роки нової влади частина Недригайлівщини входила до складу Лебединського повіту Харківської губернії, потім було утворено Коровинський район Полтавської губернії та Вільшанський район Харківської губернії.
Недригайлів до січня 1923 р. був містечком Коровинського району Роменської округи Полтавської губернії, а 5 січня 1923 р. став центром однойменного району Роменської округи Полтавської губернії. До його складу ввійшли Недригайлівська, Засульська, Курманівська, Костянтинівська, Червонослобідська, Сакунихська, Іваницька, Коровинська, Рубанська, Томашівська, Гринівська, Беседівська та Маршалівська сільські ради.
3 січня 1923 р., як Недригайлів став центром району, який на той час об’єднував 82 населенні пункти.
Після закінчення громадянської війни в Недригайлові діяла початкова школа, на базі якої у 1922 р. створена семирічка.
У 1925 р. в районі працювало 47 кузень, 276 вітряків, 5 жорнових млинів, 13 крупо- та просорушок, 12 олійниць, 5 артілей по обробці шкіри.
Жителів району обслуговували лише дві амбулаторії і три аптеки. По селах торгівлею займались в 56 торговельних точках. У 1925 р. У Недригайлівській семирічці навчалося 350 учнів та працювало 13 вчителів.
У 1930 р. до складу Недригайлівського ввійшов Вільшанський район Сумської округи Харківської губернії з Будянською, Вільшанською, Деркачівською, Зеленківською, Козелянською, Пушкарською, Товстянською сільрадами. Район належав до другого розряду. З лютого до середини жовтня 1932 р. Недригайлів входив до складу Харківської, а з жовтня – Чернігівської областей.
З лютого 1931 р. до складу Недригайлівського району ввійшла частина Смілянського району Роменської округи. Через 4 роки Смілянський район був відновлений і до нього зі складу Недригайлівського відійшли Беседівська, Гринівська, Маршалівська і Томашівська сільські ради.

КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ І ГОЛОДОМОР

На порядку денному стояла колективізація. Минуло небагато часу і стараннями партійних та державних органів в Недригайлові створена перша артіль «Червоний хлібороб», головою якої обрано Г.О.Захарченка. На початок 1930-х поширеним видом колективних сільскогосподарських об’єднань стала артіль.
Слід наголосити, що на місцях продрозверстка, конфіскації, обшуки, насильницька колективізація робилися руками земляків.
На 1930 р. в районі вже було 44 колгоспи. На базі недригайлівських колективних господарств згодом були утворені три: «Червоний хлібороб», «Друга п’ятирічка» та ім.Кірова.
Кількість колгоспів зростала при незначній чисельності працівників у них. А країна, розгорнувши індустріалізацію, вимагала все більше й більше сільськогосподарської сировини. Для цього доводилися нереальні державні замовлення хлібоздачі, потім – ще нереальніші зустрічні плани. Аби виконати їх, у 1931 р. в Недригайлівському районі були запущені насильницькі методи заготівлі. Спочатку вичистили колгоспні комори, де не залишили навіть посівного фонду, не говорячи вже про зерно, яке колгоспники повинні отримати за трудодні. Вдалося зберегти тільки страхові фонди для посіву ярини на весну 1932 р. Потім без зайвих церемоній розпочалася конфіскація зерна у населення.
На січень 1932 року була запланована основна кампанія по хлібозаготівлі, оскільки план виконали лише на 81,8%: вимітали все і скрізь. По району на той час основні та зустрічні плани виконали лише Зеленківка та Великі Будки.
Навесні 1932 р. посівна кампанія для колгоспів розтягнулась на 72 дні.
Літо видалося дощовим і ні озимини, ні ярини не вдалося зібрати й половини від запланованого, бо більшість перегнило.
Була створена бригада продрозверстки, яка вишукувала і конфісковувала хліб у господарствах селян. Люди ховали його скрізь: у ямах, скиртах, гної, ріпинні, яким на зиму обставляли хату.
Заготівля хліба йшла наростаючими темпами. В другій п’ятиденці січня 1933 р. в «Недригайловке», як в одному з «решающих районов», хліба було заготовлено більше, ніж у перші п’ять днів. Місцеві партійні та державні органи намагались приховати справжню картину на підвладній їм території. Зокрема, в «Доповідній записці Харківського обкому партії ЦК КП(б)У про надзвичайно напружене продовольче становище в окремих районах області» згадувалося, що в Недригайлівському районі (тоді Чернігівської області) зареєстровано лише 5 випадків «... в большей или меньшей степени голода ...». Так тоді звітували керівники райкому партії з Недригайлова. Місцеві органи НКВС пильно відслідковували ситуацію й ізолювали всіх, хто відкрито проявляв своє незадоволення.
У 2007 році в Недригайлівському районі були створені групи для виявлення жертв Голодомору, якими було встановлено 1046 осіб та за результатами анкетування, яке проводилось територіальним центром – 2225 осіб, які померли під час Голодомору. Також були опрацьовані матеріали з книг реєстрації смертей за 1932-33 роки по відповідних територіях району, внаслідок чого 430 осіб визнано такими, що померли від голоду.
У 27 населених пунктах району встановлено 32 пам’ятники та пам’ятних знаки жертвам Голодомору.

Кампанія колективізації в Недригайлівському районі фактично завершилась у 1934 році. Станом на 29 липня 1934 року на території Недригайлівської сільради залишилось 347 одноосібних господарств.
Промислові об’єкти Недригайлівського району були в основному орієнтовані на переробку сільськогосподарської продукції.
У 1932 р. комісія Всеукраїнського об’єднання по плодоовочах ввела в експлуатацію Недригайлівський овочесушильний завод, який був піонером цієї галузі в Україні. По своїй конструкції, устаткуванню, технології, пропускній спроможності він був першим по Україні і шостим по Союзу.
У 1934 р. в райцентрі відкрита середня школа. 1937 р. в школі урочисто відбувся перший випуск. Коли в 1929 р. навчанням було охоплено лише половину недригайлівських дітей, то в 1932 р. всі діти шкільного віку навчалися.
Віруючі могли відвідувати Покровську та Митрофанівську церкви в Недригайлові і будинок євангелістів. У часи войовничого атеїзму 1934 р. Покровський храм, що стояв у центрі Недригайлова, був зруйнований. Це не єдиний акт вандалізму в районі. У 1923 р. костянтинівські комунари зруйнували й пограбували маєток та економію Хвощинських, церкву в Костянтинові і скляний склеп з прахом морського офіцера графа Головкіна. У 1935 році тернівські активісти знищили місцеву Покровську церкву, з Миколаївської скинули куполи, зруйнували дзвіницю, внутрішні колони і перетворили приміщення на сільський клуб.
У 1939 р. в районному центрі почала функціонувати лікарня.
Під назвою «Колективіст-ударник» з вересня 1931 року почала виходити районна газета. Декларовані конституцією політичні свободи громадян зали¬ши¬лися тільки на папері. У роки посилення репресій багато недри¬гай¬лів¬ців необгрунтовано притягувались до кримінальної від¬пові¬даль¬ності несудовими, незаконними органами – так званими «двійками» та «трійками». Всього по району незаконно репре¬со¬вано більше 300 громадян.
В лютому 1939 р. Недригайлівський район увійшов до складу новоствореної Сумської області.

ВІЙНА

22 червня 1941 року мирні роки будівництва комунізму перервались німецькою агресією.
Оборонні бої на території Недригайлівського району точилися з 21 вересня по 8 жовтня 1941 року. В цих бойових діях брали участь 227-а стрілецька дивізія 40-ї армії, 2-й кавалерійський корпус (командир генерал-майор П.О.Бєлов) та 4-й (Воронезький) полк 100-ї (незабаром – 1-а гвардійська, командир – генерал-майор І.М.Руссіянов) стрілецької дивізії 21-ї армії. Полком воронезьких добровольців командував герой громадянської війни полковник М.Є.Войцеховський.
Після того, як 10 вересня німецько-фашистські війська захопили Ромни, шлях на Недригайлів виявився відкритим. Німецьке командування скористалося цим, і 18 вересня велике угруповання піхоти з танками розпочало наступ у напрямку Терни-Недригайлів.
Не допустити ворога до Недригайлова було наказано 4-му (Воронезькому) стрілецькому полку, сформованому з 3045 бійців у Воронежі в серпні 1941 року виключно з комуністів-добровольців і терміново, 16 вересня, перекинутому під Лебедин, а потім зосередженому під Недригайловом. Воронезькому добровольчому комуністичному полку довелося діяти в ар’єргарді, прикриваючи відхід інших частин. В запеклих боях під Сакунихою цей полк втратив майже третину свого особового складу. Оборонні бої біля сіл Коровинці, Томашівка, Коритище вели частини 9-ї кавалерійської та 1-ї стрілецької дивізії, 129-ї танкової бригади.
23 вересня ворог захопив Недригайлів.    
У повній ворожій окупації район перебував з 8 жовтня 1941 р. по 5 ве-ресня 1943 р., тобто майже 23 місяці.
За перші місяці гітлерівської навали на Недригайлівщині окупанти повісили 17 чоловік, 441 розстріляли, серед яких 26 комуністів. Місцем катувань і розстрілів стало урочище Торкмишівка, що біля нинішнього лісництва. Багато недригайлівців розстріляно біля с.Герасимівка Роменського району.
Всього за час окупації в районі ворогом знищено 562 мирні жителі, серед них 456 чоловіків, 78 жінок, 28 дітей, в тому числі: розстріляно -439, повішено -17, померли після катувань -13, загинули від бомб, сна-рядів та під час бойових дій - 93.
За час окупації Недригайлівський район зазнав значних матеріальних збитків: були спалені або зруйновані Недригайлівський овочесушильний завод, сінопункт, цукровий завод в с.Терни, будівлі колгоспу «Нове життя» в с.Деркачівка та багато іншого.

Під час німецько-фашистської окупації в районі діяли партизанські та підпільні групи, які вели боротьбу з ворогами. У період з 23 вересня по 5 грудня 1941 р. біля с.Вільшана діяла партизанська група з 12 чоловік на чолі з комуністом А.К.Калиниченком. В цей же період діяла також Іваницька партизанська група з 15 чоловік. Та на початку грудня 1941 року фашисти схопили 11 її членів і стратили.
Ще напередодні окупації в Тернах була створена підпільна група, яку очолив Роман Юхимович Тищенко, редактор Улянівської районної газети.
На початку окупації члени групи, крім Тищенка, були заарештовані і страчені наприкінці 1941 року.
Ще в серпні 1941 р. в районному центрі була створена підпільна комсомольська група, яка діяла до вересня 1943 р., тобто протягом усього періоду окупації. До організації входили безпартійна А.С.Ка¬пу¬ра, яка очолювала групу, комсомолки О.Г.Сидоренко, З.М.Логінова, В.М.Рідкошиєнко.
Наш земляк письменник І.М.Власенко присвятив відважним підпільницям свою книгу «Над Сулою небо синє».
Визволення району від ворога здійснили 141-а стрілецька дивізія 60-ї армії Центрального фронту та 167-а, 340-а Сумські, 24-а, 180-а стрілецькі дивізії 38-ї армії Воронезького фронту в період з 5 по 12 вересня 1943 р.
Розвиваючи наступ після визволення Сум і Білопілля, радянські війська 5 вересня вступили на територію району. Цього дня 141-а стрілецька дивізія вийшла на рубіж Тернів, а 240-а, 180-а, 167-а, 340-а – зайняли Городище, Деркачівку, Великі Будки, Зеленківку, Комишанку. 6 вересня частини 240-ї стрілецької дивізії визволили Терни. У наступні дні ворог був вибитий з сіл Чемоданівка, Рудка, Беседівка, Гринівка, Курмани, Сакуниха. 8 вересня 167-а стрілецька дивізія під командуванням генерал-майора І.І.Мельникова визволила Недригайлів.
167-а стрілецька дивізія, а також полки, що входили до її складу, за успішні бойові дії нагороджені бойовими орденами. 109 воїнів цієї дивізії стали Героями Радянського Союзу, а на кінець війни вона іменувалася 167 Сумська-Київська двічі Червонопрапорна стрілецька дивізія.
На рубежі Беседівка-Коровинці-Рубанка-Берестівка радянські війська зустріли впертий опір ворога і 10-11 вересня не просунулися вперед. 12 вересня визволення Недригайлівського району було завершене.
За роки війни район втратив 7258 жителів. На примусові роботи до Німеччини було вивезено 4480 чоловік. Жертвами війни (розстріляно, повішено, померло після катувань, убито бомбами та снарядами) стали 555 чоловік.
Із загальної кількості понад 10 тис. уродженців та жителів району, які брали участь у боях на фронтах війни, додому не повернулось 6703 чоловіки, з яких загинуло 3163 (на території області – 38, при визволенні Європи – 662, на фронтах у межах Радянського Союзу – 1953, померло в госпіталях – 510), пропало безвісти – 3540.
У боротьбі з ворогом загинули 22 партизани та 10 підпільників.
Під час бойових дій у 1941 і 1943 роках на території району загинуло 1467 воїнів, які поховані в 34 братських та трьох індивідуальних могилах.
Пам’ять загиблих воїнів увічнена спорудженими на їх могилах 23 скульптурними пам’ятниками, 4 стелами та 10 обелісками. На надмогильних пам’ятниках викарбувані імена 544 загиблих воїнів.
У селах району на честь загиблих воїнів у населених пунктах споруджено 15 пам’ятників.
За звершені подвиги понад 6 тисяч уродженців і жителів району нагороджені орденами та медалями.
Капітан артилерії Костянтин Матвійович Бобошко з с.Великі Будки, генерал-майор Михайло Іванович Денисенко з Тимченок (народився у Вільшані), генерал-лейтенат Володимир Несторович Кашуба з Хоружівки, капітан-політрук Василь Михайлович Молчанов з с.Володимирівка, лейтенант Василь Кіндратович Шаповал з с.Комишанка, сержант Василь Трохимович Цис з с.Хоружівка стали Героями Радянського Союзу, а Володимир Іванович Міщенко з смт Терни, Василь Матвійович Рибалко з с.Вільшана, Василь Павлович Ситенко з с.Хоружівка - повними кавалерами ордена Слави.
Тривалий час у Тернах у повоєнні роки жив і працював Герой Радянського Союзу Петро Сергійович Тимченко з Тростянецького району.

ВІДБУДОВА

Вже у 1944 році відновила роботу Курманівська МТС, яка одержала 10 тракторів та інші сільгоспмашини з Росії. Колгоспи отримали незначні кредити, а також свиноматок з Саратовської і Тамбовської областей, а з Чувашії, Дагестану та Узбекистану – овець. На кінець 1950 року господарства району обробляли всі довоєнні площі і перевищили довоєнний рівень тваринництва.
У 1944 р. на плодоконсервному заводі Недригайлова було вироблено 65 тонн продукції і згодом тут працювало до 130 робітників. Відбудовуючи цукровий завод в Тернах, його одночасно реконструювали.
В 1956 році на паї колгоспів засновано міжколгоспне будівельне управління (МБУ-15). У 1957 р. Терни отримали категорію селища міського типу спочатку Білопільського, а з 1965 р. - Недригайлівського району.
30 травня 1958 р. Недригайлів отримав статус селища міського типу.
До складу Недригайлівського району у 1960 р. знову ввійшли Гринівська і Томашівська сільські Ради. У 1962 р. в результаті злиття Недригайлівський район був ліквідований, а сільські Ради, які перебували у його складі, відійшли до Роменського та Лебединського.
4 січня 1965 р. Недригайлівський район було відновлено.
28 жовтня 1962 року в Недригайлові сталася визначна подія – відкриття пам’ятника Т.Г.Шевченку, який зберігся до наших днів.
У 1961 році у Коровинцях за кошти місцевого колгоспу «Комінтерн» було відкрите нове приміщення школи на 4 класи, а з 1 вересня 1970 року стала до ладу нова сучасна школа. У 1967 році на честь 50-річчя Жовтневої революції відкрито нову школу в с.Томашівка.
9 лютого1944 р. районна газета була перейменована на «Сталінський клич».З 1 листопада 1956 р. видання називається «Ленінська зоря» і стало чотристорінковим. У період з травня 1962 року по квітень 1965 року, коли район було розформовано, газета в районі не виходила, а з 1965, з відновленням району, назву змінили на «Світло Жовтня». Ця назва проіснувала до 1991 року, коли її змінили на «Голос Посулля».

НЕДАВНЄ МИНУЛЕ

На початок 1970-х рр. площа Недригайлівського району становила 1035 квадратних кілометрів, а мешкало на Недригайлівщині 47,8 тис. чоловік, з яких 36 тис. відносилось до сільського населення. Середня густота населення становила 47 чоловік на квадратний кілометр.
Двом селищним і 14 сільським Радам депутатів трудящих підпорядковувалось 115 населених пунктів, діяло 62 первинні партійні, 81 комсомольська і 102 профспілкові організації. 20 колгоспів і радгосп користувалися 79,7 тис.га сільгоспугідь, в районі працювало 11 промислових підприємств, флагманами серед яких були Тернівський цукровий та Недригайлівський овочесушильний заводи.
В районі тоді діяло 47 медичних закладів, 49 загальноосвітніх шкіл (у т.ч. 8 середніх, 16 восьмирічних та 25 початкових), де навчалось у 1972 р. 7569 учнів. У музичній школі та її філії навчалось 198 дітей, у районі працювали 12 будинків культури, 44 клуби, 55 бібліотек, 54 кіноустановки.
Трудові звершення наших земляків високо відзначалися соціалістичною Батьківщиною. У 1950 р. звання Героя Соціалістичної Праці отримала телятниця з Коровинець Ольга Семенівна Сердюк, у 1966 р. - механізатор з цього ж села Іван Іларіонови

НЕДРИГАЙЛІВСЬКИЙ РАЙОН

Історичний нарис

ПРИРОДА

Недригайлівщина – один із мальовничих районів Сумщини. 
По території району течуть води річок: Сула, Терн, Біж, Хусь, Бішкинь, Хорол, Бобрик, Сакуниха, Рубанка, Дригайлиха, Вільшанка та інші. На один квадратний кілометр території району припадає 460 м річок, тоді як для Сумщини цей показник становить 200 м на 1 кв. км, а для Лівобережної України - лише 170 м.
Рослинність району представлена двома типами – лісовою і степовою. Всього ліси і чагарники займають 124,7 кв. км, що становить 12,2 % від всієї території району. 
Основними грунтами району є чорноземи: потужні малогумусні, темно-сірі опідзолені і реградовані. В заплавах річки Терн, між смт Терни і с. Деркачівка, а також між Тимченками та Берками, біля річки Вільшанки, і в долині Сули є торфовища.

НАЙДАВНІШЕ

Територія сучасного Недригайлівського району почала заселятися ще на зорі людської цивілізації. Перші поселенці на території нашого краю з’явились ще в найдавнішому періоді кам’яного віку - палеоліті. Знахідки решток доісторичних тварин у Кулішівці у 1839 р., доповнені грубими знаряддями праці, без сумніву, дають змогу говорити про існування якогось мисливського племені, яке близько 10-15 тис. років тому, за часів льодовикового періоду, проживало в цих краях.
У нашому краї виявлено поселення бронзового та раннього залізного віку, а також раннього середньовіччя.

ПАМ’ЯТНИК МАМОНТУ

Восени 1839 р. під час земляних робіт біля р.Хусь, що є правою притокою Сули, в канаві, яку місцеві селяни прокопали по схилу, випадково знайдені кістки мамонтів та інших тварин. Ця земля тоді належала графу Юрію Олександровичу Головкіну. 
Розкопки в Кулішівці виявили ребра, стегна, лопатки, ключиці, хребці, щелепи давно вимерлих тварин. Серед них кістки та зуби дикого коня, корінні зуби слона, залишки кістяка північного оленя. Кісток мамонтів вистачило на два скелети. 
У 1841 році у Кулішівці на місці знахідки було встановлено виготовлений у Харкові пам’ятник з барельєфом скелету мамонта. Чавунні плити доставляли з Харкова підводами, таким же чином, на шести підводах, рештки тварин були відправлені до Харкова, де довгий час зберігались у зоологічному кабінеті університету, а нині – в історичному музеї.

ДОБА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Давніми мешканцями території сучасного Недригайлівського району були представники східно-слов’янського союзу племен – сіверяни.
На території району знаходиться й одне з найграндіозніших городищ – В’яхань біля с.Городище Деркачівської сільради. Воно вперше згадується в Іпатіївському літописі під 1147 р. Городище Гульбище в с. Засуллі є, можливо, місцем літописного Попаша – єдиного давньоруського городища на верхній Сулі. Такий висновок зробили археологи на чолі з Ю.Ю.Моргуновим, які проводили тут розвідки в 1970-х роках.
Упродовж ХІІ -ХІІІ ст. наш край входив до складу Чернігівського князівства і на півдні безпосередньо межував з Переяславським. 
Згодом ці землі входять до складу Литовського князівства, а з 1569 року західна Недригайлівщина – Коровинці, Костянтинів, Недригайлів, - відходять до Речі Посполитої, де перебували до 1647 року. А схід та південний схід – Терни, Городище, Вільшана, Козельне опиняються у складі Московського царства.
Поселення нашого краю часів Київської Русі були знищені монголо-татарською ордою. Майже триста років ці землі пустували і були частиною так званого Дикого поля.

ДРУГЕ ВІДРОДЖЕННЯ

Територія сучасного району часто зазнавала нападів кримських татар, що, в свою чергу, спричиняло її тривалочасову безлюдність. Але географічне розташування, природні умови та й, мабуть, сама історія не могли надовго залишити цей край пустуючим. 
Польські джерела говорять про те, що городище Дригайлів, на території якого було заселено Недригайлів, пустувало до 1634 року.
У 1625 р. право володіння на наші землі належало чернігівському мечнику, а потім і послу до сейму Янові Лютомирському, який колонізаці¬йних заходів (заселення) тут не здійснював.
Лише у 1634 році до цього приступив роменський підстароста Криштоф Сіножацький. Він зорганізував колонізаційний похід на Недригайлівське й Деханське (на р. Терн, на території сучасної Деркачівської сільради) городища. Досить швидко на його заклик прибуло близько тисячі осіб, що почали підготовчі роботи зі зведення на городищах укріплень.
Не встигнувши зробити якихось конкретних заходів щодо осадження згаданих городищ, роменський урядник оголосив про заселення Курицького городища, розташованого, правдоподібно, при впадінні річки Куриці до Терну.
Влітку 1634 р. на Недригайлівському, Деханському й Курицькому городищах люди почали селитися і поставили шалаші, але, почувши про з’їзд царських межових суддів й королівських комісарів, що відбувся восени цього ж року, та очікуючи на прибуття багатьох московських ратних людей, залишили їх.
Отож, спроба роменського підстарости та його людей влітку 1634 року заснувати Недригайлів не вдалася.
Польський урядник К.Сіножацький вдруге взявся за осадження (заснування) Недригайлівського городища у березні 1639 року і ця спроба виявилася вдалою.
Отже, Недригайлів було засновано у березні 1639 року польським урядником Криштофом Сіножацьким, який став натхненником і організатором освоєння недригайлівського краю.
23 червня 1647 р. було підписано Акт розмежування земель між Московською державою і Річчю Посполитою і східна частина сучасного району разом з Недригайловом відходять до росіян.
У 1602 р. з’явилися згадки про Костянтинів, у 1609 р. – про Вільшану. В цей же час виникли Червона Слобода, заселяються Коровинці, Курмани.
Село Сакуниха спочатку з’явилась під назвою Сакунова Слобода (за переказами - від прізвища козака Сакуна, який заснував тут перше поселення). Разом з Недригайловом, наприкінці 30-х рр. ХVII ст., виникають села Комишанка і Цибуленки. З 1644 р. відомі Хоружівка, яку спочатку називали Хорунжівка, та Беседівка, котру заснував ставленик І.Вишневецького роменський староста Ян Беседівський. У 1649 році костянтинівські селяни засновують Кулішівку. У середині XVII ст.. виникають Козельне та Гринівка. У першій половині XVII ст. з’являються Великі Будки, в 1678 р. – Деркачівка.
У 1643 році в Тернівську слобідку були поселені путивльським поміщиком Сулешкіним перші 5 сімей, хоча датою заснування Тернів вважається 1652 рік, коли заселення починає набирати масового характеру.
20-ми рр. ХVІІІ ст. датується перша писемна згадка про Томашівку, в І пол. XVIII ст. виникла Рубанка, у ІІ пол. ХVІІІ ст. з’являються Маршали. У кінці XVIII ст. виникає Засулля, у ІІ пол. ХІХ ст. - Іваниця, Зеленківка, яку, до речі, до початку ХХ ст. називали Нижньою Верхосулкою.

КОЗАЧЧИНА

У буремні 1630-ті роки окремий загін повстанців гетьмана Тараса Федоровича рухався вздовж Сули через Засулля, Рубанку, Овече, Сакуниху, Червону Слободу. Трохи пізніше дехто з мешканців Коцурового, Перетічок, Овечого, Лахнівщини, Козацького та Малого Хутора брав участь у повстанні під проводом Якова Острянина.
На початку Хмельниччини, у 1648 році, біля Костянтинова загони Максима Кривоноса билися з польськими військами Яреми Вишневецького.
На випадок облоги Недригайлівська козацька сотня мала свої фортифікаційні укріплення, склади з продовольством і боєприпасами.
На прапорі Недригайлівської козацької сотні XVII ст. на синьому тлі зображено жовтий хрест, десять жовтих або золотих шестикутних зірок та два білих півмісяці. Деркачівська сотня мала на прапорі архангела, який вбиває змія.
На 1672 рік в Недригайлові мешкали 104 козаки.
В той час як східна Недригайлівщина - Недригайлівська, Вільшанська і Деркачівська сотні – входили до складу Сумського слобідського полку Московського царства, західна ж Недригайлівщина разом з Костянтинівською сотнею належала до Гетьманської України, а відтак – до Польської республіки.
До Костянтинівської сотні належали Малі Будки, Коровинці, Хоружівка, Червона Слобода. 
Поступово Недригайлів втрачав свої військові функції. Укріплення руйнувались, зброя іржавіла, козаки займались мирною працею і, напевне, востаннє за свою дореволюційну (1917 р.) історію недригайлівцям довелось воювати у роки російсько-шведської кампанії.
Обставини склалися так, що 18 листопада 1708 року шведи вступили в місто Ромни, яке за три десятки кілометрів від Недригайлова. Вже в першій половині листопада 1708 року в нашому краї стояла справжня зима з морозами та снігом. Недригайлівці чекали нападу військ «Карлуса шведского» з дня на день.
30 листопада 1708 року «перед вечірнею» до Недригайлова під’їхав кінний загін шведських волохів у кількості 50 чоловік і намагався увійти в сотенне містечко, зухвало запропонувавши жителям здати місто без бою на ласку переможців. Через півгодини до міста прибув загін шведської кавалерії полковника Дукера. Цей загін налічував уже 1500 шабель і був серйозною силою. У Недригайлові військового гарнізону не було, тому цивільне населення готувалось до бою.
Стрілянина з-за фортечних стін скоро змусила солдатів ворога припинити штурм. Вони почали рубати ворота. Та міська брама не піддавалася, а вогонь захисників не вщухав. Вороги дали по воротах гарматний залп. Підібравши 10 убитих та кількох поранених, шведи відступили. Повертаючись, на знак помсти, вони «стали на подворках и церкви, и дворы все сожгли». Передмістя перетворилося на попелище. Але, незважаючи на це, перемога була за Недригайловом.
Через два тижні після невдачі 30 листопада захопити з ходу Недригайлів, шведські солдати знову підступили до сотенного містечка. Однак і цього разу населення міста, підтримане донськими козаками, відбило ворожий наступ.
За Сулою біля с. Засулля на горі знаходяться рештки укріплень гетьмана Мазепи, від чого це місце називають Мазепиною горою. Скоріше всього, самого гетьмана там ніколи не було, а лише базувалися вірні йому козаки.
ХVIII – XIX століття Недригайлів, як сотенне містечко, перебував у складі Сумського козацького полку. З початком петровських адміністративних реформ у 1708 р. Недригайлів опинився в межах новоствореної Азовської губернії, а з 29 травня 1719 р. – Севської провінції Київської губернії. 2 серпня 1728 р. місто значилося за Севською провінцією Білгородської губернії. В 1765 р. імператриця Катерина ІІ веліла всі Слобідські полки реорганізувати в гусарські й утворити Слобідсько-Українську губернію з центром у м.Харків. У 1780 р. цю губернію перетворили в Харківське намісництво на чолі з генерал-губернатором і поділили на повіти. З 25 квітня 1780 р. Недригайлів вважався повітовим містом Харківського намісництва, а з 1796 р. став заштатним містечком, тобто був залишений поза штатом Лебединського повіту, як населений пункт з правом на самоврядування. З 1797 року Недригайлів став центром Недригайлівської волості Лебединського повіту Слобідсько-Української губернії, яка в 1835 р. була перейменована на Харківську . З 1770 по 1784 рік, між засланнями і каторгами, в наших краях неодноразово з’являвся відомий гайдамака С.І.Гаркуша зі своїми товаришами, який упродовж 15 років сіяв паніку серед багатіїв Лівобережжя та Слобожанщини. Жителі Недригайлова, Вільшани, Хоружівки, Мелешківки, Томашівки, Деркачівки та деяких інших сіл кріпаками ніколи не були, бо вели свій родовід з козацтва та державних селян. А ось селяни окружних сіл жили на землях панів Головкіних, Хвощинських, Щербатових, Шатових, Толстих, Левіних, Калугіних, Капністів, Чапліциних, Кондратьєвих, Збаровських, барона Менгдена та інших поміщиків. У 1819 році в Тернах, в маєтку князя Щербатова збудовано винокурний завод, а в 1821 році - почали виробляти селітру, яку збували на Шосткинські порохові заводи. У 1835 році Терни Лебединського повіту Харківської губернії стали волосним центром. А в 1839 році в тернавському маєтку Дмитрієвих-Мамонових став до ладу цукровий завод, який у 1856 році було реорганізовано на новій технологічній основі. На середину ХІХ ст. в Недригайлові було 65 млинів, працювали миловарний завод і дві миловарні. В Недригайлові з першої половини XVII ст. на рік проходило чотири зна¬чні ярмарки: на свято Преполовення, Успенський – 8 ве¬рес¬ня, Дмитрівський – 26 жовтня, Миколаївський – 6 грудня. Оборотний капітал їх складав 5000 кар¬бованців сріблом. Головним предметом торгівлі були тютюн, хліб, одяг, шкіри. З ініціативи козаків та селян при місцевій церкві ще в 30-х роках XVIII ст. створена школа початкової грамоти, яку відвідувала незначна кількість учнів. На початку ХІХ ст. в Недригайлові відкрилось парафіяльне училище, яке фактично було школою з релігійним нахилом. У 1811 році в ньому навчалося 22 учні . У першій половині ХІХ ст. в Недригайлові розпочало працювати ще одне приходське училище, в якому щорічно навчалося 30-38 учнів. Дехто з багатших сімей мав можливість здобувати освіту за межами містечка. Так, у 1830 році в Харківському «Институте благородных девиц» та в губернській гімназії виховувалися і недригайлівські учениці. За їх навчання місцева казна сплачувала 400 карбованців щорічно . У Недригайлові розпочато будівництво лікарні. В 1843 році місто одержало «на лечебницу» ще 2000 крб. понад встановленої суми . У 1870 році по запрошенню князя Щербатова в Тернах з’явився перший приватний лікар. У 1897 р. хоч і з великими труднощами, все ж в селі було відкрито земський медично-лікарський пункт на всю Тернівську волость. Він діяв до 1913 р., коли відкрили побудовану земством лікарню на 20 ліжок з інфекційним відділенням. У 1897 р. у Недригайлові заснована бібліотека. В 1864 році в Тернах відкривається перший навчальний заклад - початкове народне училище. З початком ХХ ст. відбулися помітні зрушення в культурно-освітньому русі. В першу чергу це пов’язано з діяльністю земств. У Недригайлові тоді діяли одне міське приходське (з 1893 р.) та жіноче початкове училище (з 1888 р.). Напередодні першої світової війни на кошти земства були збудовані початкові школи в Червоній Слободі, Козельному, Хоружівці, Курманах, Гринівці, Маршалах, Зеленківці, Мелешківці, Деркачівці, Іваниці – діти сільської громади дістали змогу отримувати початкову освіту. У 1878 році в Недригайлові відкрито поштове відділення. Телефонна лінія в Недригайлів проведена з Лебедина в 1902 році. У 1906 р. купчиха М.І.Калугіна заклала перший камінь у нову Митрофанівську церкву в Недригайлові. Для її спорудження прихожани добровільно давали кошти, а 75-пудові церковні дзвони пізніше встановлювались громадою вручну.

ВСТАНОВЛЕННЯ
РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

У першій половині січня 1918 року в населених пунктах нашого краю вперше було проголошено Радянську владу, яку уособлювала виборна волосна ра¬да.
Згідно з Брестським договором підрозділи німецьких збройних сил окупували спочатку Конотоп та Ромни, а потім вийшли на рубіж Коровинці-Недригайлів.
Наприкінці березня німці зайняли Недригайлів. Після німецько-австрійської окупації в листопаді 1918 р. Недригайлів опинився під контролем військ С.Петлюри. У січні 1919 р. з допомогою частин Червоної Армії була відновлена Радянська влада.
З наближенням військ генерала Денікіна влітку 1919 року в Недригайлові була проведена мобілізація до лав Червоної Армії. У серпні 1919 р. білогвардійці ввійшли в Недригайлів.
В останні листопадові дні 1919 р. під натиском Червоної Армії денікінці залишили Недригайлівщину.
В Недригайлові дислокувався підрозділ 12-ї армії в складі 400 червоноармійців. На початку січня 1921 р. на Недригайлів здійснив наліт загін отамана Нестора Махна. 15 січня під Недригайловом відбувся бій між махновцями та летючим корпусом начдива 9-ї кавалерійської дивізії Нестеровича, якого послав М.В.Фрунзе. В результаті запеклої сутички махновці втратили 300, а червоноармійці 50 чоловік. Але і це не одвадило хвацького отамана і він ще раз навідався в ці краї у червні 1921 року.
Близько полудня 28 червня 1921 р. Махно був помічений у селі Кімличка. Бій відбувся в с.Сакуниха. 28 червня під Недригайловом махновці відбили атаку піхотного підрозділу й на тачанках вирвалися з оточення. Невідступно переслідували їх в районі сіл Хоружівки, Беседівки, Гринівки та Біжівки червоні козаки комбрига Григор’єва. Біля Хоружівки кілька сот махновців зайняли кругову оборону. «Летючий корпус» червоних 30 червня атакував їхні рубежі, змусивши відступити до Беседівки. Махновців загинуло більше 200 і вони скоро покинули межу району.

1920-30-ТІ РОКИ

Перші роки нової влади частина Недригайлівщини входила до складу Лебединського повіту Харківської губернії, потім було утворено Коровинський район Полтавської губернії та Вільшанський район Харківської губернії.
Недригайлів до січня 1923 р. був містечком Коровинського району Роменської округи Полтавської губернії, а 5 січня 1923 р. став центром однойменного району Роменської округи Полтавської губернії. До його складу ввійшли Недригайлівська, Засульська, Курманівська, Костянтинівська, Червонослобідська, Сакунихська, Іваницька, Коровинська, Рубанська, Томашівська, Гринівська, Беседівська та Маршалівська сільські ради.
3 січня 1923 р., як Недригайлів став центром району, який на той час об’єднував 82 населенні пункти.
Після закінчення громадянської війни в Недригайлові діяла початкова школа, на базі якої у 1922 р. створена семирічка.
У 1925 р. в районі працювало 47 кузень, 276 вітряків, 5 жорнових млинів, 13 крупо- та просорушок, 12 олійниць, 5 артілей по обробці шкіри.
Жителів району обслуговували лише дві амбулаторії і три аптеки. По селах торгівлею займались в 56 торговельних точках. У 1925 р. У Недригайлівській семирічці навчалося 350 учнів та працювало 13 вчителів.
У 1930 р. до складу Недригайлівського ввійшов Вільшанський район Сумської округи Харківської губернії з Будянською, Вільшанською, Деркачівською, Зеленківською, Козелянською, Пушкарською, Товстянською сільрадами. Район належав до другого розряду. З лютого до середини жовтня 1932 р. Недригайлів входив до складу Харківської, а з жовтня – Чернігівської областей.
З лютого 1931 р. до складу Недригайлівського району ввійшла частина Смілянського району Роменської округи. Через 4 роки Смілянський район був відновлений і до нього зі складу Недригайлівського відійшли Беседівська, Гринівська, Маршалівська і Томашівська сільські ради.

КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ І ГОЛОДОМОР

На порядку денному стояла колективізація. Минуло небагато часу і стараннями партійних та державних органів в Недригайлові створена перша артіль «Червоний хлібороб», головою якої обрано Г.О.Захарченка. На початок 1930-х поширеним видом колективних сільскогосподарських об’єднань стала артіль.
Слід наголосити, що на місцях продрозверстка, конфіскації, обшуки, насильницька колективізація робилися руками земляків.
На 1930 р. в районі вже було 44 колгоспи. На базі недригайлівських колективних господарств згодом були утворені три: «Червоний хлібороб», «Друга п’ятирічка» та ім.Кірова.
Кількість колгоспів зростала при незначній чисельності працівників у них. А країна, розгорнувши індустріалізацію, вимагала все більше й більше сільськогосподарської сировини. Для цього доводилися нереальні державні замовлення хлібоздачі, потім – ще нереальніші зустрічні плани. Аби виконати їх, у 1931 р. в Недригайлівському районі були запущені насильницькі методи заготівлі. Спочатку вичистили колгоспні комори, де не залишили навіть посівного фонду, не говорячи вже про зерно, яке колгоспники повинні отримати за трудодні. Вдалося зберегти тільки страхові фонди для посіву ярини на весну 1932 р. Потім без зайвих церемоній розпочалася конфіскація зерна у населення.
На січень 1932 року була запланована основна кампанія по хлібозаготівлі, оскільки план виконали лише на 81,8%: вимітали все і скрізь. По району на той час основні та зустрічні плани виконали лише Зеленківка та Великі Будки.
Навесні 1932 р. посівна кампанія для колгоспів розтягнулась на 72 дні.
Літо видалося дощовим і ні озимини, ні ярини не вдалося зібрати й половини від запланованого, бо більшість перегнило.
Була створена бригада продрозверстки, яка вишукувала і конфісковувала хліб у господарствах селян. Люди ховали його скрізь: у ямах, скиртах, гної, ріпинні, яким на зиму обставляли хату.
Заготівля хліба йшла наростаючими темпами. В другій п’ятиденці січня 1933 р. в «Недригайловке», як в одному з «решающих районов», хліба було заготовлено більше, ніж у перші п’ять днів. Місцеві партійні та державні органи намагались приховати справжню картину на підвладній їм території. Зокрема, в «Доповідній записці Харківського обкому партії ЦК КП(б)У про надзвичайно напружене продовольче становище в окремих районах області» згадувалося, що в Недригайлівському районі (тоді Чернігівської області) зареєстровано лише 5 випадків «... в большей или меньшей степени голода ...». Так тоді звітували керівники райкому партії з Недригайлова. Місцеві органи НКВС пильно відслідковували ситуацію й ізолювали всіх, хто відкрито проявляв своє незадоволення.
У 2007 році в Недригайлівському районі були створені групи для виявлення жертв Голодомору, якими було встановлено 1046 осіб та за результатами анкетування, яке проводилось територіальним центром – 2225 осіб, які померли під час Голодомору. Також були опрацьовані матеріали з книг реєстрації смертей за 1932-33 роки по відповідних територіях району, внаслідок чого 430 осіб визнано такими, що померли від голоду.
У 27 населених пунктах району встановлено 32 пам’ятники та пам’ятних знаки жертвам Голодомору.

Кампанія колективізації в Недригайлівському районі фактично завершилась у 1934 році. Станом на 29 липня 1934 року на території Недригайлівської сільради залишилось 347 одноосібних господарств.
Промислові об’єкти Недригайлівського району були в основному орієнтовані на переробку сільськогосподарської продукції.
У 1932 р. комісія Всеукраїнського об’єднання по плодоовочах ввела в експлуатацію Недригайлівський овочесушильний завод, який був піонером цієї галузі в Україні. По своїй конструкції, устаткуванню, технології, пропускній спроможності він був першим по Україні і шостим по Союзу.
У 1934 р. в райцентрі відкрита середня школа. 1937 р. в школі урочисто відбувся перший випуск. Коли в 1929 р. навчанням було охоплено лише половину недригайлівських дітей, то в 1932 р. всі діти шкільного віку навчалися.
Віруючі могли відвідувати Покровську та Митрофанівську церкви в Недригайлові і будинок євангелістів. У часи войовничого атеїзму 1934 р. Покровський храм, що стояв у центрі Недригайлова, був зруйнований. Це не єдиний акт вандалізму в районі. У 1923 р. костянтинівські комунари зруйнували й пограбували маєток та економію Хвощинських, церкву в Костянтинові і скляний склеп з прахом морського офіцера графа Головкіна. У 1935 році тернівські активісти знищили місцеву Покровську церкву, з Миколаївської скинули куполи, зруйнували дзвіницю, внутрішні колони і перетворили приміщення на сільський клуб.
У 1939 р. в районному центрі почала функціонувати лікарня.
Під назвою «Колективіст-ударник» з вересня 1931 року почала виходити районна газета. Декларовані конституцією політичні свободи громадян зали¬ши¬лися тільки на папері. У роки посилення репресій багато недри¬гай¬лів¬ців необгрунтовано притягувались до кримінальної від¬пові¬даль¬ності несудовими, незаконними органами – так званими «двійками» та «трійками». Всього по району незаконно репре¬со¬вано більше 300 громадян.
В лютому 1939 р. Недригайлівський район увійшов до складу новоствореної Сумської області.

ВІЙНА

22 червня 1941 року мирні роки будівництва комунізму перервались німецькою агресією.
Оборонні бої на території Недригайлівського району точилися з 21 вересня по 8 жовтня 1941 року. В цих бойових діях брали участь 227-а стрілецька дивізія 40-ї армії, 2-й кавалерійський корпус (командир генерал-майор П.О.Бєлов) та 4-й (Воронезький) полк 100-ї (незабаром – 1-а гвардійська, командир – генерал-майор І.М.Руссіянов) стрілецької дивізії 21-ї армії. Полком воронезьких добровольців командував герой громадянської війни полковник М.Є.Войцеховський.
Після того, як 10 вересня німецько-фашистські війська захопили Ромни, шлях на Недригайлів виявився відкритим. Німецьке командування скористалося цим, і 18 вересня велике угруповання піхоти з танками розпочало наступ у напрямку Терни-Недригайлів.
Не допустити ворога до Недригайлова було наказано 4-му (Воронезькому) стрілецькому полку, сформованому з 3045 бійців у Воронежі в серпні 1941 року виключно з комуністів-добровольців і терміново, 16 вересня, перекинутому під Лебедин, а потім зосередженому під Недригайловом. Воронезькому добровольчому комуністичному полку довелося діяти в ар’єргарді, прикриваючи відхід інших частин. В запеклих боях під Сакунихою цей полк втратив майже третину свого особового складу. Оборонні бої біля сіл Коровинці, Томашівка, Коритище вели частини 9-ї кавалерійської та 1-ї стрілецької дивізії, 129-ї танкової бригади.
23 вересня ворог захопив Недригайлів.    
У повній ворожій окупації район перебував з 8 жовтня 1941 р. по 5 ве-ресня 1943 р., тобто майже 23 місяці.
За перші місяці гітлерівської навали на Недригайлівщині окупанти повісили 17 чоловік, 441 розстріляли, серед яких 26 комуністів. Місцем катувань і розстрілів стало урочище Торкмишівка, що біля нинішнього лісництва. Багато недригайлівців розстріляно біля с.Герасимівка Роменського району.
Всього за час окупації в районі ворогом знищено 562 мирні жителі, серед них 456 чоловіків, 78 жінок, 28 дітей, в тому числі: розстріляно -439, повішено -17, померли після катувань -13, загинули від бомб, сна-рядів та під час бойових дій - 93.
За час окупації Недригайлівський район зазнав значних матеріальних збитків: були спалені або зруйновані Недригайлівський овочесушильний завод, сінопункт, цукровий завод в с.Терни, будівлі колгоспу «Нове життя» в с.Деркачівка та багато іншого.

Під час німецько-фашистської окупації в районі діяли партизанські та підпільні групи, які вели боротьбу з ворогами. У період з 23 вересня по 5 грудня 1941 р. біля с.Вільшана діяла партизанська група з 12 чоловік на чолі з комуністом А.К.Калиниченком. В цей же період діяла також Іваницька партизанська група з 15 чоловік. Та на початку грудня 1941 року фашисти схопили 11 її членів і стратили.
Ще напередодні окупації в Тернах була створена підпільна група, яку очолив Роман Юхимович Тищенко, редактор Улянівської районної газети.
На початку окупації члени групи, крім Тищенка, були заарештовані і страчені наприкінці 1941 року.
Ще в серпні 1941 р. в районному центрі була створена підпільна комсомольська група, яка діяла до вересня 1943 р., тобто протягом усього періоду окупації. До організації входили безпартійна А.С.Ка¬пу¬ра, яка очолювала групу, комсомолки О.Г.Сидоренко, З.М.Логінова, В.М.Рідкошиєнко.
Наш земляк письменник І.М.Власенко присвятив відважним підпільницям свою книгу «Над Сулою небо синє».
Визволення району від ворога здійснили 141-а стрілецька дивізія 60-ї армії Центрального фронту та 167-а, 340-а Сумські, 24-а, 180-а стрілецькі дивізії 38-ї армії Воронезького фронту в період з 5 по 12 вересня 1943 р.
Розвиваючи наступ після визволення Сум і Білопілля, радянські війська 5 вересня вступили на територію району. Цього дня 141-а стрілецька дивізія вийшла на рубіж Тернів, а 240-а, 180-а, 167-а, 340-а – зайняли Городище, Деркачівку, Великі Будки, Зеленківку, Комишанку. 6 вересня частини 240-ї стрілецької дивізії визволили Терни. У наступні дні ворог був вибитий з сіл Чемоданівка, Рудка, Беседівка, Гринівка, Курмани, Сакуниха. 8 вересня 167-а стрілецька дивізія під командуванням генерал-майора І.І.Мельникова визволила Недригайлів.
167-а стрілецька дивізія, а також полки, що входили до її складу, за успішні бойові дії нагороджені бойовими орденами. 109 воїнів цієї дивізії стали Героями Радянського Союзу, а на кінець війни вона іменувалася 167 Сумська-Київська двічі Червонопрапорна стрілецька дивізія.
На рубежі Беседівка-Коровинці-Рубанка-Берестівка радянські війська зустріли впертий опір ворога і 10-11 вересня не просунулися вперед. 12 вересня визволення Недригайлівського району було завершене.
За роки війни район втратив 7258 жителів. На примусові роботи до Німеччини було вивезено 4480 чоловік. Жертвами війни (розстріляно, повішено, померло після катувань, убито бомбами та снарядами) стали 555 чоловік.
Із загальної кількості понад 10 тис. уродженців та жителів району, які брали участь у боях на фронтах війни, додому не повернулось 6703 чоловіки, з яких загинуло 3163 (на території області – 38, при визволенні Європи – 662, на фронтах у межах Радянського Союзу – 1953, померло в госпіталях – 510), пропало безвісти – 3540.
У боротьбі з ворогом загинули 22 партизани та 10 підпільників.
Під час бойових дій у 1941 і 1943 роках на території району загинуло 1467 воїнів, які поховані в 34 братських та трьох індивідуальних могилах.
Пам’ять загиблих воїнів увічнена спорудженими на їх могилах 23 скульптурними пам’ятниками, 4 стелами та 10 обелісками. На надмогильних пам’ятниках викарбувані імена 544 загиблих воїнів.
У селах району на честь загиблих воїнів у населених пунктах споруджено 15 пам’ятників.
За звершені подвиги понад 6 тисяч уродженців і жителів району нагороджені орденами та медалями.
Капітан артилерії Костянтин Матвійович Бобошко з с.Великі Будки, генерал-майор Михайло Іванович Денисенко з Тимченок (народився у Вільшані), генерал-лейтенат Володимир Несторович Кашуба з Хоружівки, капітан-політрук Василь Михайлович Молчанов з с.Володимирівка, лейтенант Василь Кіндратович Шаповал з с.Комишанка, сержант Василь Трохимович Цис з с.Хоружівка стали Героями Радянського Союзу, а Володимир Іванович Міщенко з смт Терни, Василь Матвійович Рибалко з с.Вільшана, Василь Павлович Ситенко з с.Хоружівка - повними кавалерами ордена Слави.
Тривалий час у Тернах у повоєнні роки жив і працював Герой Радянського Союзу Петро Сергійович Тимченко з Тростянецького району.

ВІДБУДОВА

Вже у 1944 році відновила роботу Курманівська МТС, яка одержала 10 тракторів та інші сільгоспмашини з Росії. Колгоспи отримали незначні кредити, а також свиноматок з Саратовської і Тамбовської областей, а з Чувашії, Дагестану та Узбекистану – овець. На кінець 1950 року господарства району обробляли всі довоєнні площі і перевищили довоєнний рівень тваринництва.
У 1944 р. на плодоконсервному заводі Недригайлова було вироблено 65 тонн продукції і згодом тут працювало до 130 робітників. Відбудовуючи цукровий завод в Тернах, його одночасно реконструювали.
В 1956 році на паї колгоспів засновано міжколгоспне будівельне управління (МБУ-15). У 1957 р. Терни отримали категорію селища міського типу спочатку Білопільського, а з 1965 р. - Недригайлівського району.
30 травня 1958 р. Недригайлів отримав статус селища міського типу.
До складу Недригайлівського району у 1960 р. знову ввійшли Гринівська і Томашівська сільські Ради. У 1962 р. в результаті злиття Недригайлівський район був ліквідований, а сільські Ради, які перебували у його складі, відійшли до Роменського та Лебединського.
4 січня 1965 р. Недригайлівський район було відновлено.
28 жовтня 1962 року в Недригайлові сталася визначна подія – відкриття пам’ятника Т.Г.Шевченку, який зберігся до наших днів.
У 1961 році у Коровинцях за кошти місцевого колгоспу «Комінтерн» було відкрите нове приміщення школи на 4 класи, а з 1 вересня 1970 року стала до ладу нова сучасна школа. У 1967 році на честь 50-річчя Жовтневої революції відкрито нову школу в с.Томашівка.
9 лютого1944 р. районна газета була перейменована на «Сталінський клич».З 1 листопада 1956 р. видання називається «Ленінська зоря» і стало чотристорінковим. У період з травня 1962 року по квітень 1965 року, коли район було розформовано, газета в районі не виходила, а з 1965, з відновленням району, назву змінили на «Світло Жовтня». Ця назва проіснувала до 1991 року, коли її змінили на «Голос Посулля».

НЕДАВНЄ МИНУЛЕ

На початок 1970-х рр. площа Недригайлівського району становила 1035 квадратних кілометрів, а мешкало на Недригайлівщині 47,8 тис. чоловік, з яких 36 тис. відносилось до сільського населення. Середня густота населення становила 47 чоловік на квадратний кілометр.
Двом селищним і 14 сільським Радам депутатів трудящих підпорядковувалось 115 населених пунктів, діяло 62 первинні партійні, 81 комсомольська і 102 профспілкові організації. 20 колгоспів і радгосп користувалися 79,7 тис.га сільгоспугідь, в районі працювало 11 промислових підприємств, флагманами серед яких були Тернівський цукровий та Недригайлівський овочесушильний заводи.
В районі тоді діяло 47 медичних закладів, 49 загальноосвітніх шкіл (у т.ч. 8 середніх, 16 восьмирічних та 25 початкових), де навчалось у 1972 р. 7569 учнів. У музичній школі та її філії навчалось 198 дітей, у районі працювали 12 будинків культури, 44 клуби, 55 бібліотек, 54 кіноустановки.
Трудові звершення наших земляків високо відзначалися соціалістичною Батьківщиною. У 1950 р. звання Героя Соціалістичної Праці отримала телятниця з Коровинець Ольга Семенівна Сердюк, у 1966 р. - механізатор з цього ж села Іван Іларіонови